Волонтерство в Україні — це частково підміна функцій держави. Ми всі це розуміємо і повинні про це чесно говорити. Але чи є в нас інший вихід? На жаль, ні.
Коли фронт потребує дронів, техніки, тепловізорів чи медикаментів, центральна влада часто показує свою класичну «ефективність» — нескінченні погодження, бюрократія, корупційні скандали із закупівлями. Час минає, а воїнам потрібно не «завтра» і не «після тендеру», а вже сьогодні. І от у цей момент, коли держава «чуха рєпу», на перший план виходять волонтери.
Волонтерський рух — це швидкість, прозорість і якість. Бо тут немає чиновницьких кабінетів і кулуарних домовленостей. Є жива комунікація з армією, постійний контакт із військовими, які самі кажуть, що їм потрібно. Є прозора звітність перед людьми, які довіряють свої кошти. Є закупівлі, які робляться не для «відкатів», а для перемоги.
Волонтери — це кровоносна система нації у війні. І поки держава часто буксує, саме вони закривають діри, рятують життя і забезпечують фронт тим, без чого він не вистоїть.
Можна довго дискутувати, чи правильно це, що держава делегує свої обов’язки громадянам. Але у воєнний час істина одна: або ми всі разом працюємо «тут і зараз», або ми ризикуємо втратити набагато більше.
Тому волонтерство — це не просто допомога. Це — відповідальність. Це — довіра. Це — сила суспільства, яке не чекає милості від чиновників, а робить все заради наших воїнів і заради Перемоги.
Слава Україні!
