Мозок-зрадник, або Маніпуляції та когнітивні викривлення

Шок! Британські вчені виявили, що працівники Київського молодіжного центру – американські шпигуни!

О ні, ви не настільки наївні, щоб клюнути на таке безглуздя. Та й взагалі, ми всі дорослі освічені люди, які живуть у цифрову епоху, знаються на фейках та критично осмислюють інформацію. У 21-му столітті нас обманути складно, правда ж?

А от і ні. Дозвольте вам представити того, хто обманює вас щоденно. Знайомтеся – ваш мозок. Так-так, ваш власний. Не дивуйтеся, ви ж знаєте, що ваше тіло функціонує без свідомого осмислення більшості процесів.  Його механізми створені таким чином, щоб якомога більше спрощувати вам життя; втім, згадуючи про це, ми зазвичай думаємо виключно про м’язи ніг та рук, шлунок і легені, хоча «на автоматі» працює ще й той, кому ми довіряємо найбільше – мозок. Його алгоритми спрямовані на те, щоб максимально зменшити навантаження на себе (адже його робота спалює стільки енергії) та пришвидшити процеси прийняття рішень (еволюційна звичка: немає часу сумніватися та дебатувати з приводу наявності тигра в кущах, щось поворухнулося поміж гілок – руки в ноги – і в печеру).

Давайте почнемо з простого: якщо я вам скажу, що цього місяця в Києві буде дощ, наскільки ймовірно, що ви мені повірите? Мабуть, сумнівів буде небагато і звинувачувати у брехні ви мене не будете. А чому б це раптом? Дощило весь червень, та і взагалі для нашого клімату це не рідкість; а якщо згадувати, то минулого місяця лило ледь не двічі на день – коротше, нормально – вотум довіри є. А якщо я скажу, що Києвом завтра пронесеться торнадо? Уже виникають питання. На моїй пам’яті торнадо не траплялися, бабуся мені такого також не розказувала, та й взагалі – Київ не Канзас, а я не Дороті – чому б таке зі мною відбулося? (Хоча у 2020 вже все, що завгодно, може бути).

А тепер давайте звернемо увагу на те, як ми зазвичай оцінюємо ймовірність подібних прогнозів та обираємо: вірити чи ні. Значна частка нашої довіри виходить із евристики доступності. Не лякайтеся складних слів, це просто означає, що чим легше нам пригадати таку ж саму подію, яка відбулася в минулому, тим більш ми схильні вірити у те, що вона може відбутися завтра. І чим частіше подібні події траплялися в минулому, тим більш радо ми погодимося з тим, що ймовірність настання цієї події висока. Тому ми віримо в дощ, але не віримо в торнадо.

Чому? Бо на нашій пам’яті страшенних пандемій не траплялося, і нас не закривали вдома на місяці. Але якщо нам скажуть, що якийсь з президентів, міністрів або депутатів – корупціонер, ми не будемо дуже сумніватися та заперечувати, бо ж за прикладами далеко ходити не треба, тих дві сотні корупціонерів було – згадати легко, значить, і цей, мабуть, такий самий.

 

Приблизно так само працює і каскад доступності – якщо щось достатньо довго і часто повторюється у публічному просторі, ви будете більш схильні у це вірити. І чим легше вам згадати, коли ви востаннє чули подібне висловлювання або прогноз, тим легше ви будете приймати це на віру. Так і з’явилися казки про поїдання російських немовлят і снігурів на заході України, і за тією ж схемою над Києвом «розбризкували антисептик» у березні.

А тепер уявіть: я показую вам папірець світло-блакитного, пастельного кольору (світліший за колір медичної одноразової маски) і прошу назвати колір. На що ви звернете увагу? Мабуть, на відтінок. Так само я вам продемонструю папірець кольору мокрого асфальту – і ви уважно придивитесь, щоб зрозуміти – чи то чорний, чи темно-сірий. А тепер я кладу папірці поруч.

Що відбувається? Фізично – нічого, але ваш зір ловить контраст, і різниця темного та світлого підсилює відмінності. Тоді ви вже дивитеся на різницю у кольорах – те, що їх відрізняє, і можете навіть сказати, що папірці – чорний та білий.  Так працюють і візуальні, і вербальні контрасти: нам легко та приємно ділити людей на добрих та злих, рішення – на хороші та погані, тому ми швидше купимося на те, що хтось «хороший», якщо його нам продемонструють на фоні «поганого». Згадайте президентські вибори – майже кожен виборець ледь не боготворив одного кандидата і ненавидів іншого, хоча, будемо відвертими, янголів серед кандидатів у президенти України ніколи не було:)

За схожим принципом працює упередження відмінності: порівнюючи два об‘єкти, ми знаходимо між ними більше відмінностей, ніж якби розглядали їх окремо один від одного. Це відбувається тому, що нашому мозку легше запам’ятати щось різне – так би мовити, кинути якір на певних рисах, щоб їх потім можна було відрізняти і категоризувати. Наприклад, познайомившись з двома дівчатами, які люблять всесвіт Marvel,  у різних місцях та в різний час, ви будете менш схильні шукати між ними відмінності, ніж якщо ви познайомитеся з ними на вечірці, при чому обох зватимуть Оксана і вам доведеться шукати якусь характерну рису, за якою їх можна безпомилково відрізняти.

Давайте до наступної ситуації: мені подобається ваша сорочка і я пропоную у вас її купити. Сорочка не нова – їй кілька місяців, але ви пережили з нею багато класних моментів – перші побачення, поїздки за кордон, зустрічі з друзями… Така сама нова сорочка коштує в магазині 450 гривень, але скільки попросите за неї ви? Ймовірно, 500 і більше. Чому? Тому що через ефект значущості та привласнення ми більше цінуємо той предмет, який вже нам належить, ніж такий самий предмет десь на полиці магазину. А ще на це впливає тактильний досвід: якщо ви щось взяли в руки, вам вже менше хочеться його віддавати назад. Саме тому консультанти в магазинах так наполегливо вмовляють вас щось протестувати, а комівояжери колись ходили по домівках, пропонуючи кілька тестових днів для своїх товарів.

І за таким же принципом вам складно відмовитися від власних переконань! Адже ви стільки пережили вже з ними, притерлись, вони – як улюблена сорочка, тому вам буде складніше відмовитися від, припустимо, лібералізму або консерватизму, який ви любляче вирощували в собі стільки років. І з цієї ж причини ЗМІ так борються за першість, адже якщо вони вас привчать думати, що, наприклад, так звані «сімейні цінності» – то засади української демократії, то  надалі вам треба буде значно більше аргументів і доказів, щоб переконати вас, що це не так, доводити протилежне.

А ще такому розвитку подій – звиканню до певного погляду – сприяє те, що ваш мозок схильний більше вірити його інформації, що підтверджує ваші переконання, ніж тій, яка суперечить. І причина тому – лінь. Адже легше зайвий раз підтвердити свою віру в те, що Шарій – єдиний патріот і спаситель України, ніж змусити себе сумніватися і йти читати десятки статей, перевіряти інформацію та критично ставитися до його постаті. Останнє – витрата часу й енергії, а перше – простий і доступний шлях.

Тепер уявіть, що сусідка з першого поверху сказала вам вранці, що у неї всю ніч коліна крутило, а значить, сьогодні напевне буде гроза. А прогноз погоди обіцяє сонячний день з ймовірністю опадів у 0%. Чи візьмете ви парасольку тепер? Навряд чи. Синоптики – у сприйнятті більшої частини населення – джерело трохи більш надійне, ніж сусідчині коліна, адже ми знаємо, що синоптики користуються складними алгоритмами встановлення прогнозу, збирають дані ледь не зі всього світу і так далі – тобто роблять все те, що, як ми вважаємо, мають робити компетентні своїй справі фахівці. Тобто ми довіряємо експертам. А тепер скажіть мені – кого ви вважаєте експертом? Того, кого так називають.

Тобто, якщо ви дивитиметеся якусь програму, де виступатиме аналітик-медієвіст і розповідатиме про бойові сокири середньовічного Сходу, ймовірно, що ви, як людина, яка не спеціалізується на цій сфері, будете йому вірити, і його кредит довіри випливатиме з «експертності» цих регалій. А що, якщо я – та, хто навіть не експерт у сфері когнітивних викривлень, а просто людина, що прочитала кілька книг з цієї тематики – представлюсь фізиком-практиком з Швейцарії, назвуся Леною Гофстедер і буду розповідати англійською з сильним німецьким акцентом про останні випробування у адронному колайдері? Чи ви 100% прогуглите моє ім’я? Не знаю. Але ми точно не перевіряємо всіх експертів, хоча ніхто не заважає якомусь Дмитру Маминому-Аналітику приписати собі експертність у всіх сферах і розказувати вам, у що вірити і за кого голосувати.

Цих когнітивних викривлень і помилок мислення купа, всіх і не перелічити тут. Запам’ятайте лише одне з них: сліпа пляма упереджень змушує нас думати, що помиляються інші і впевнює нас у правильності своїх суджень. Але кожен з нас нічим не кращий за інших, і всяк мозок халтурить, як може. Тому перевіряйте іноді, наскільки сумлінно він виконує свою роботу та іноді запитуйте себе: а чому я вірю саме в цю правду?

 

Авторка: Влада Вишнякова (@vlada_vish)